“Вибігали у крові, одяг на них кипів”: очевидець авіакатастрофи під Чугуєвим розказав про трагедію

Харків’янин Ярослав Тарасов випадково став свідком катастрофи АН-26, яка забрала життя 26-ти людей. Він спостерігав катастрофу з власного авто, коли їхав до батьків своєї дівчини. Саме він був серед тих, хто рятував курсанта, який почав палати.

Про це пише ВВС-Україна.

Думав, що відвалилося колесо
Ярославу Тарасову 21 рік, він фарбує автомобілі. У день катастрофи АН-26 під Чугуєвом він був чи не єдиним свідком, який сам бачив усі події.

Ярослав їхав з Харкова в бік Чугуєва до рідних своєї дівчини. Вона сиділа у салоні поруч. Раптом над трасою почалося дивне гудіння.

“Я спочатку вирішив, що щось з автомобілем, почав пригальмовувати. Якщо б не зробив цього, то опинився би під літаком. Я, дійсно, вирішив, що відвалилося колесо. Вона (дівчина –Ред.) каже: дивись, це ж літак!” – пригадує події тієї ночі Ярослав.

“Я так зрозумів, що він якось розвернувся і заходив наче на посадку”.

Літак йшов надто низько. Гул, каже чоловік, мабуть, був через те, що в нього працював лише один двигун. Так припустив, бо трохи знається на техніці, а ще не раз чув, як саме летить АН-26, в його дівчини батьки живуть у Чугуєві, де розашована військова частина, а поряд – військовий аеродром.

“Таке гудіння може бути лише на останніх потужностях літака і на одному двигуні. Там їх два, – пояснює Ярослав, – в польоті він не палав. І я не впевнений, що він зачепився за щось крилом, він просто приземлився так на пузо”.

Людина з полум’я

Літак впав біля траси всього за кілька десятків метрів від автівки Ярослава. І майже одразу запалав. Ще за якісь долі секунди з полум’я з’явилася людина, яка побігла навпростець від літака. Тоді майже не думав і страху не було, пригадує Ярослав.

Він одразу кинувся шукати вогнегасник по автівках, які почали зупинятися поруч, свого не було. Необхідне знайшов у водія другої машини, що зупинилася.

Тим часом поряд із чоловіком, що палав, вже були люди, марно намагалися збити полум’я ковдрою. Загасити вогонь вдалося лише за допомогою вогнегасника.

“Довелося зняти речі, адже вони кипіли на ньому. Як мені згодом пояснили, краще не знімати одяг, адже він знімається разом зі шкірою, та мені здається, ми б його не погасили”, – розмірковує Ярослав.

Рятівники перебували надто близько до палаючого літака. Жар був нестерпним, а ще в середині постійно щось вибухало. Доводилося постійно відбігати та повертатися. Все відбувалося наче у тумані чи у стані афекту, каже свідок катастрофи.

У Ярослава та його дівчини і досі час від часу болить у грудях через гар.

Ще один курсант
Допоки люди намагалися збити полум’я з одного, поряд нізвідки з’явився інший.

“У нього була розбита голова ззаду, такий великий поріз чи навіть розітнуто було ногу, здається, ліву. Але він був при тямі, все обличчя у крові, весь у крові. Він нам сказав, що було більше 30-ти людей на борту, що це все курсанти”.

Але як йому вдалося вибратися з палаючого літака, хлопець не пам’ятав. На всі запитання Ярослава, а він сидів із курсантом трохи згодом, намагаючись його розрадити, постраждалий лише повторював: “Я не пам’ятаю, я не пам’ятаю”.

Дещо з подій В’ячеслав Золочевський пригадав лише у шпиталі. Туди його доправили вночі 25 вересня. У нього множинні забиття, струс головного мозку та психологічна травма.

Нині, за словами медиків, він досить швидко оговтується, а отже, скоро зможе повернутися додому.

“Стан його розцінюється як середньої важкості, але з тенденцією до покращення. Температури в нього немає, гемодинамічні показники в нормі, показники крові – в нормі. Сьогодні зробили перев’язку, рани загоюються”, – розповів начальник військово-клінічного центру північного регіону Едуард Хорошун.

За словами губернатора Харківщини, який відвідував В’ячеслава, його вже допитали слідчі ДБР. Про що питали та що саме відповів хлопець, поки що – таємниця слідства.

А от деякі деталі його порятунку стали відомі.

“Сьогодні він додатково повідомив, що Господь зберіг його життя, тому що він був у певній капсулі, як-от фюзеляж літака. Його прикрило частиною літака, і тому вогонь не дістав його, він прийшов до тями, і це допомогло йому покинути ту частину літака, яка палала”, – переповідає слова куранта голова Харківської ОДА Олексій Кучер.

Опіки, несумісні з життям
Про стан урятованих Ярослав дізнавався через знайомих та з новин. Каже, що дуже засмутився, коли дізнався про смерть іншого курсанта, Віталія Вільхового. Це саме його він гасив. Але опіки понад 90% тіла були смертельними.

Наступного дня курсант помер у лікарні швидкої невідкладної допомоги у Харкові, попри зусилля лікарів та власну боротьбу за життя.

У ніч катастрофи Ярослав Тарасов був на місці катастрофи до другої години ночі. Давав свідчення, допомагав із пошуками.

Про те, що бачив у згорілому літаку, не хоче говорити і нині. Бачив, як працювали рятувальники. Загасити палаючий літак їм вдалося не одразу. На це пішло години півтори.

“Двигун таких літаків, у цього Ан-а робиться з магнію, він надлегкий та досить міцний. Він іскрить, як феєрверк. І хлопці витратили, здається більше двох машин піни лише на один двигун”, – пригадує чоловік.

Нині Ярослава пропонують нагородити. Та він каже, що не дуже охочий до такої слави, бо зробив те, що мав.

А найбільше він обурюється з дій тих, хто фільмував катастрофу на телефон та проїжджав повз, не зупиняючись.

Джерело