Конфлікти України і Польщі

Історія співпраці України і Польщі, яка сягає глибокої давнини, доволі не проста, часом навіть суперечлива. Багато років спільного минулого обох країн сьогодні відгукуються дещо подібною мовою, культурою, ментальністю та навіть продовжують налаштованість на майбутню мирну співпрацю.

Однак, час від часу із закулісся минулого виринають події, що ставлять під сумнів дружбу народів, як таку. Звісно, що привласнювати історію собі – це, літературно кажучи, великий гріх, так само як і привласнювати собі її історичну істинність. Але чи не кожна нація вважає свій виклад історії єдиноправедним, а відтак із нотками державницького суб”єктивізму.

Згадаймо до прикладу гетьмана Богдана Хмельницького. Ця постать є досить суперечливою. Він виборював самостійність  для України, уклав спілку з Московією, сподіваючись на православну єдність. Сьогодні ми розуміємо, що це насправді погіршило становище України на національному рівні.

Але, дивлячись з іншої сторони, Хмельницький увійшов в історію нашої держави як  герой, що визволив Україну від польського поневолення. При цьому він ніколи не мав загарбницьких намірів, не зазіхав на  польські землі, не прагнув підкоритиї ї Україні.  Проте польські антипатії до цієї постаті значно перебільшені.

Відрадно, що у наш час цивілізовані країни керуються неписаними правилами, де головними є взаємнаповага, толерантність і розуміння поглядів інших держав.  Натомість недоречними (не розумними) вважаються намагання переконувати інших у власній історичній правоті, або ж силоміць налаштовувати свою точку зору. На жаль, саме цим полюбляють займатися зараз польські політики.

Неабиякої делікатності у розборі фактів й толерантності до них вимагає новітня історія обох держав. Візьмімо наприклад україно-польський етнічний конфлікт 1942 – 1944 рр., який відбувався  на землях Західної України та південно-східної Польщі. Тут також у кожного своя правда (чи неправда — своя).  Бандера, ОУН і УПА відстоювали незалежну Українську державу не тільки всупереч польському, але й німецькому та радянсько-російському пануванню. І боролись вони не просто на українських етнічних землях, а на державній території Західноукраїнської Народної Республіки, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії разом з Республікою Польщею і, яку Польща невдовзі захопила. Саме боротьба за незалежну Україну є головним фактором, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і вважаємо її героїчною, на відміну від наших сусідів — поляків, які її осуджують, заплющуючи очі на те, що україно-польський етнічний конфлікт почався якраз терористичними акціями Армії Крайової, батальйонів хлопських  та польської допоміжної поліції проти українського населення Холмщини і Підляшшя.

Якщо ж деякі польські політики активно наполягають на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за таким самим принципом  вони б, найперше,  мали заборонити постать  Юзефа Пілсудського з його жорстокою «пацифікацією» українців Галичини, а також Армію Крайову, загони якої організовували криваві каральні акції в українських селах.

Кожного року у березні  ми відзначаємо роковини трагедії українського села Павлокома, в якому 1945 року місцева польська самооборона та підрозділи Армії Крайової під командою Юзефа Бісса розстріляли 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітейвіком до 14 років. А таких сіл було десятки, жорстоко знищених Армією Крайовою.

Історичні питання у відносинах з Україною відіграють важливу роль і сьогодні. Наприклад, для партії “Право і справедливість” (ПіС) і виборців Анджея Дуди. Акцент на цій темі напевно збережеться.

Якщо перед першим туром тема України майже не згадувалася (винятком була лише заява Дуди, що Путін напав на Україну у роки, коли при владі у Польщі була опозиційна нині “Громадянська платформа”), то на фініші кампанії все змінилося.

У день тиші напередодні голосування Польща відзначала чергову річницю трагічних подій на Волині. І Дуда використав це для набрання балів у правому таборі. Зокрема, його звернення щодо цих подій містило терміни на кшталт “Східна Малопольща” (про українські території), які в польських офіційних документах в останні роки не використовували.

Частково ця стратегія спрацювала. Зокрема, Дуду підтримало 51,5% ультраправого кандидата Кшиштофа Босака, 23,3% – Владислава Косіняка-Камиша та лише 14,5% – Шимона Головні.

Упродовж багатовікової історії між сусідніми народами бувало різне. Саме тому історичний діалог між українцями і поляками є найважчим і найзапеклішим, а дражливі питання минулого наздоганяють українське і польське суспільства.

Джерело