Івано-Франківськ-16: засекречена база, про існування якої мало хто знав

На Прикарпатті знайшли засекречену радянську військову базу, навколо якої вже більше, ніж півстоліття ходять легенди та чутки.

Про її існування мало хто знав, а потрапити на територію могли лише одиниці, пише Ратуша з посиланням на Подробиці.

Відомо, що доїхати туди можна з селища Делятин.

З центральної траси звертаємо вбік, і їдемо просто в ущелину між двома гірськими хребтами. Кілька кілометрів – і ми на КПП, – зазначили кореспонденти “Подробиць”.

За їхніми словами, після отримання спеціальної перепустки можна потрапити на “Івано-Франківськ – 16” – одного із найбільш засекречених військових об’єктів радянських часів.

Дроти кругом були обмотані, одна зона була, друга третя, туди ніхто не міг пройти. Ніхто нічого не говорив. Навіть в школі заказували дітей, що ви не маєте права сказати що там зона. То було засекречено так, – розповів мешканець Делятина Юрій Черленюк.

Раніше на цьому місці було велике село – Луги, розповів пан Юрій. Та на початку п’ятдесятих років його зрівняли з землею, а всіх жителів відселили на південь України. Будували “Івано-Франківськ-16” в’язні-смертники. Їх сюди звозили тисячами. Тут всі й загинули.Куратором був нібито сам Лаврентій Берія. Через особливості ландшафту об’єкт неможливо було знайти.

Оточено хребтами гір, воно тут видно на макеті, і будь-яка атака з будь-якого боку не могла досягнути цілі в цьому вузькому каньйоні, – додав місцевий краєзнавець Андрій Мисюк.

Територія була поділена на три зони. В першу – так званий перевал, допускали цивільних – обслуговуючий персонал. Тут знаходився другий КПП. Звідти починалася наступна зона, вхід в яку був дозволений лише військовим.

Це режимне військове містечко. З усією інфраструктурою: тут були госпіталь, поліклініка, кінотеатр, стадіон, величезний басейн, мережа магазинів, бар, кав’ярня і асфальтний завод. А ще, дитячий садок та школа.

Вона іменувалася як Московська середня школа №131. І відповідно підпорядкування було Москві. Про розголошення таємниці не могло бути й мови, – розповів директор Делятинського ліцею №3 Володимир Дем’янчук.

І тут, у Карпатах, додає він, усі випускники отримували диплом з печаткою міста Москви. Дитсадок і школа є й нині. Але вже, звісно, українські. Все інше – давно закрили.

За словами Андрія Мисюка, сьогодні це звичайна сільська крамничка. Хоча раніше за рівнем забезпечення продовольства міг позаздрити навіть московський гастроном. Тут було все: від дефіцитної техніки – до екзотичних фруктів:

Супер дефіцити тих часів, такі як мандарини чи шоколадне масло, чи навіть та сама гречка.

У містечку є лише одна вулиця – Авіаційна. На якій, більш ніж сотня будинків та півтисячі квартир. Де-юре – це була частина Івано-Франківська, хоча сама територія – за півсотні кілометрів.

Колишній військовий, підполковник Валентин Олександрович розповів, що така прописка була і в його паспорті. Він приїхав сюди 30 років тому, живе тут і досі.

Олександр – один із тих, хто мав допуск у третю, надсекретну зону, де зберігалися ядерні ракети всього західного регіону. Тунелі для зброї стратегічного призначення були вирубані просто в скелях.

Колись це була центральна ядерна база. Я обслужував ядерні боєприпаси. Ми підпорядковувалися лише Генеральному штабу Радянського союзу. Взагалі-то, я не буду говорити багато. Розкажу – ще посадять, – розповів колишній військовий.

Минув вже не один, як всі ядерні ракети звідти вивезли одразу після розвалу Союзу. Сьогодні тут просто військова частина.

Джерело